«ПОСТЛУГАНЩИНА» від Андрія Зайцева: нова інтерпретація подій, прохолодна реакція медіаспільноти та «туманність» гонорару

Триста шістдесят одна сторінка історії Луганської області кількох десятиліть у текстах, ілюстраціях, таблицях – це книга «ПОСТЛУГАНЩИНА: цикли регіональної історії» Андрія Зайцева. Вона побачила світ у 2024 році. «ОстроВ» писав про її презентацію, яка відбулась, зокрема, в Києві.

Автор - начальник управління комунікацій з громадськістю Луганської ОВА Андрій  Зайцев розповів «ОстроВу» про історію створення книги. У тому числі про грошову складову, та про реакцію луганської мадіаспільноти.

– З якого періоду ви почали збирати матеріал, що увійшов до книги?

– У якомусь сенсі матеріал я збирав завжди. Мене цікавила сфера місцевих історичних та суспільно-політичних процесів. Навіть брав участь у деяких «немейнстрімових» з них. Це було до державної служби, у студентські роки. Але для мемуарів, напевно, я ще занадто молодий, тому вирішив  викласти власні думки, як спробу проаналізувати історію Луганської області за останні 80 років.

– А розкажіть, будь ласка, трохи про себе: скільки вам років, яка  освіта і загалом трудовий шлях, перепрошую за такий штамп.

– Мені 42 повні роки. За освітою політолог, навчався у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля у 2001 – 2006 роках. Працюю у структурному підрозділі Луганської облдержадміністрації відповідальним за взаємодію з громадськістю з травня 2007 року. Він декілька разів за цей час змінював назву та структуру, але головний профіль роботи завжди зберігав.

- Ви казали, що ідея зробити книгу виникла у Вас на карантині. Карантин – це вже  Сіверськодонецк. Тобто, виходить, ви вивезли певні архіви спочатку з Луганська, а потім з Сіверськодонецька?

– Щодо архівів. Спочатку з’явилися скоріше сукупність думок та здогадок про події локальної історії, спроби пояснити зв’язки між ними та мотиви їхніх учасників. Потім вже з метою якось підтвердити та проілюструвати ці зв’язки, я почав збирати фактичні матеріали. Брав їх з декількох джерел. По-перше, провів легку археологічну розвідку матеріалів у мережі, адже дуже багато інформації про Луганщину вже просто знищено та втрачено, особливо про події 1990-х років та початок 2000-х. По-друге, це друкована література, книжки – вони дають можливість більш глибоко зрозуміти «епоху», на відміну від новин чи навіть лонгрідів, адже письменник та журналіст – це різні професії. Але такої літератури дуже мало. По-третє, особисті спостереження, які мені здалися важливими, та спогади інших учасників подій на Луганщині. Звісно, що фокус уваги у книзі я прагнув зосередити на останніх 30-40 роках.

– Що у своїй книзі ви вважаєте унікальним та найціннішим?

– Мені здається, що це погляд на факти під іншим кутом та спроба по-новому інтерпретувати події останніх 30-50 років – так, наче вони мали якусь мету, а суб’єкти, які ці дії вчиняли, рухались до реалізації своїх планів (мова про відомих і в міру відомих місцевих суб’єктів, які мали відношення до політики, бізнесу, місцевого самоврядування, до певних суспільних течій тощо – «ОстроВ»). Так ось, я намагаюсь пояснити ці дії, мотиви та мету. Не виправдати, але саме спробувати пояснити.

– Розкажіть, будь ласка, про книгу з точки зору бізнесової складової. Зокрема, як ви шукали видавництво, як виглядала співпраця з ним? Чому обрали саме це видавництво? Хто вичитував чи редагував рукопис – маю на увазі, цих фахівців шукали ви чи видавництво?

– Спочатку я зателефонував та написав у декілька великих видавництв, типу «Наш формат», «Ярославів вал», «Віхола». Тактовно, або не дуже мені там відмовили. Правда, видання «Дзеркало тижня» люб’язно надало дозвіл на використання власних матеріалів за авторством Сергія Корабльова. Дуже вдячний видавництву та пану Сергію. Потім вдалося знайти вже видавництво у місті Дніпро, яке погодилось видати книгу – видавництво «Дріант». Пошук видавця та редактора виявився непростою справою. І це при моїй згоді частину видатків покрити власним коштом!

Щодо часу на підготовку до друку та друк, то довелося піти на певні спрощення, аби видати книгу якомога швидше. Також видавець допоміг знайти книжковий інтернет-магазин «Антикварна книга Р.В.В.», вони спеціалізуються на історичній літературі та букіністиці. Вони зголосилися розповсюдити її. Теж їм дуже за це вдячний.

Взагалі ідея написання книги про сучасну історію Луганщини мене не полишала, певно, з моменту переїзду з Луганська у Сіверськодонецьк у вересні 2014 року. Я пропонував особисто і через діяльність громадських організацій співпрацювати у цій сфері місцевим журналістам та історикам. Але з тих або інших причин нам не вдалося порозумітись. Йшов час, тема потроху втрачала гостроту. Зрештою, у січні 2023 року я зрозумів, що маю щось зробити, так як це бачу, у якості автора. Десь з весни 2024 року ми вийшли вже на редакторську роботу та видавництво.

До речі, луганська медіа-спільнота дуже прохолодно зустріла появу книги –  так, наче, презентації видань трапляються ледь не кожного тижня. Але це суто моє особисте спостереження.

– Я чула закиди на адресу ОВА що, мовляв, чиновник видав книгу і її «змушують купляти якихось попаснян»… 

– Щодо «якихось попаснян»... Видавництво погодилось надрукувати книгу в обмін на повний контроль та можливий колись гонорар у туманному майбутньому. Коли це станеться, мені наразі невідомо. Це скоріше схоже на соціальний проєкт, бо регіональна історія в Україні не дуже популярна тема в літературі, а література як така у нас не дуже популярна проти пива чи футболу, наприклад. До речі, як мені сказали видавці, книга продається за собівартість. Декілька десятків подарували на різних заходах. У магазині вона коштує 400 гривень.

У цій ситуації дуже приємно відмітити, що місцеві громади не втрачають зв’язку з, так би мовити, культурною сферою, підтримують ідентичність, поширюють матеріли про нашу малу батьківщину Луганщину. Я як автор дуже вдячний пану Миколі Ханатову, начальнику Попаснянської міської військової адміністрації, за його заходи, спрямовані на популяризацію історії Луганської області. Збереження якихось культурних та соціальних контурів, як на мене, зараз дуже важливе.

– Тобто, купувати книгу Ханатов нікого не змушував – він просто її популяризував на заходах, як і багато іншого, що стосується історії області. Я правильно зрозуміла?

– Так. Попаснянська громада закупила кілька десятків екземплярів для розповсюдження та подарунків.

– Той факт, що ви працюєте в ОВА - пішло на користь продажу книги чи зашкодило йому?

– Ви знаєте, це жодним чином ні на що не вплинуло. Ні з боку аудиторії, ні з боку якихось моїх колег. За межами світу луганських журналістів, посадовців та громадських діячів книга, вже, як окремий продукт, змагається за увагу аудиторії виключно власним змістом та користю для читача.

– Якщо ви вважаєте за потрібне сказати з приводу нашої теми ще щось, а я забула про це спитати – скажіть, будь ласка.

– Дуже дякую читачам книги, які знайшли змогу придбати її у Святогірську, Костянтинівці, Ізюмі, фактично на лінії фронту проти російської навали. Упевнений, усі наші зусилля не будуть марними і Перемога буде за Україною! Упевнений – попереду ще буде багато розділів, написаних українською про історію найсхіднішої області України.

Є відчуття, що вийшло в нас таке собі інтерв’ю-подяка… Але луганська історія – дійсно наша спільна справа, і окрім нас, її писати, робити та пам’ятати нема кому.